До
таких порушень належать:
-
дислалія (порушення звуковимови);
-
порушення голосу (дисфонія та афонія);
-
ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов'язане з
вродженим
дефектом будови артикуляційного апарату);
-
дизартрія (порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони
мовлення,
зумовлені недостатністю іннервації м'язів артикуляційного
апарату);
-
заїкання;
-
алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене
органічним
ураженням головного мозку);
-
афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним
локальним
ураженням головного мозку);
-
загальний недорозвиток мовлення;
-
порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).
Більшість
цих порушень усувається в дошкільному та молодшому
шкільному
віці. Водночас, трапляються випадки, коли і в середніх та
старших
класах ці розлади не подолані.
Учні
з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні
відхилення
у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на
головні
болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігаються
порушення
рівноваги, координації рухів, недиференційованість рухів пальців
рук
та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються,
втомлюються.
Їм притаманні дратівливість, збудливість, емоційна
нестійкість.
У них спостерігається нестійкість уваги і пам'яті, низький рівень
контролю
за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька
розумова
працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження,
низьку
оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя чи дітей.
Особливу
групу серед дітей з порушеннями мовлення складають діти з
розладами
процесів читання і письма.
Труднощі
сприйняття тексту (дислексія) характеризується як
нездатність
сприймати друкований чи рукописний текст і трансформувати
його
у слова.
При
дислексії під час читання спостерігаються такі типи помилок:
заміни
і змішування звуків, частіше близьких за акустико-артикуляційними
ознаками;
побуквене читання; спотворення звуко-складової структури слова,
що
проявляються у пропусках приголосних (при збігу) і голосних,
додаваннях,
перестановках, пропусках звуків і складів; вади розуміння
прочитаного,
які проявляються на рівні окремого слова, речення, тексту в
цілому
(без розладів технічної сторони читання); аграматизми, що
проявляються
на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування
навички
читання (проблеми у використанні відмінкових закінчень, закінчень
дієслів,
узгодження іменника й прийменника тощо).
Допомога
таким дітям має бути комплексною і здійснюватися групою
спеціалістів:
невропатологом, логопедом, психологом, педагогом.
Ефективність
роботи значною мірою визначається своєчасністю вжитих
заходів
та вибором оптимального методу й темпу навчання.
Порушення
опанування письма – дисграфія – спотворення чи заміна
букв,
викривлення звуко-складової структури слова, порушення злитого
написання
слів і речень, аграматизми. В основу класифікації дисграфії
покладено
несформованість певних операцій процесу письма:
-
артикуляційно-акустична дисграфія проявляється в замінах,
пропусках
букв, які відповідають пропускам і замінам звуків в усному
мовленні;
-
дисграфія на основі порушення фонематичного розпізнавання
проявляється
в замінах букв відповідних фонематично близьким звукам, хоча
в
усному мовленні звуки вимовляються правильно; (робота щодо усунення
цих
двох видів розладів спрямовується на розвиток фонематичного
сприймання:
уточнення кожного звука, який заміщується, вироблення
артикуляційного
та слухового образів звуків);
-
дисграфія на основі порушення мовного аналізу і синтезу, що
проявляється
у спотворенні звуко-буквеної структури слова, поділі речень на
слова;
-
граматична дисграфія пов'язана з недорозвитком граматичної будови
мовлення
(морфологічних та синтаксичних узагальнень);
(робота
щодо усунення цих двох видів розладів спрямована на
уточнення
структури речення, розвиток функцій словозміни, словотворення,
вміння
аналізувати склад слова за морфологічними ознаками)
-
оптична дисграфія пов'язана з недорозвитком зорового аналізу і
синтезу
та просторових уявлень, що проявляється в замінах і спотворенні
букв
на письмі, до оптичної дисграфії належить і дзеркальне письмо;
(робота
спрямовуватися на розвиток зорових сприймань, розширення й
уявлення
зорової пам'яті, формування просторових уявлень і розвиток
зорового
аналізу і синтезу).
Заїкання
– одне з найскладніших і тривалих мовленнєвих порушень.
Медики
характеризують його як невроз (дискоординацію скорочень м'язів
мовленнєвого
апарату). Педагогічне трактування: це розлад темпу, ритму,
плавності
мовлення судомного характеру. Психологічне визначення: це
розлад
мовлення з переважним порушенням його комунікативної функції.
Мовна
судома перериває мовленнєвий потік зупинками різного характеру.
Судоми
виникають тільки при продукуванні мовлення. Заїкання буває
невротичне
та неврозоподібне.
При
заїканні з дитиною працюють логопед, невропатолог,
психотерапевт,
психолог, педагог. Лише команда, до складу якої входять ці
фахівці,
може кваліфіковано розробити комплексні заходи щодо подолання
заїкання.
Логопед
може призначити охоронну терапію – режим мовчання, а лікар
–
проведення усього комплексу лікування, яке рекомендоване при
невротичних
станах у дітей. Незалежно від форми заїкання, усім дітям
паралельно
з логопедичними, необхідні заняття з логоритміки,
медикаментозне
та фізіотерапевтичне лікування.
Комментариев нет:
Отправить комментарий