Період шкільного навчання особливо важливий для дітей, що мають різні спектри порушень. Вступу до школи часто передують значні зусилля родини і фахівців щодо повернення дитини в нормальне русло життя. Останнім часом завдання підготовки дітей до навчання у школі посідає одне з важливих місць у розвитку психологічної науки. Фахівці психолого-медико-педагогічних консультацій часто мають справу з такою проблемною ситуацією, коли, скажімо, дитина має здібності до сприймання складних форм, спритність у рухах, уміння говорити й розуміти світ, але не прагне використовувати свої можливості в реальному житті, у взаємодії з дорослими та іншими дітьми. Ці здібності й уміння переважно знаходять своє вираження лише у сфері незвичних стереотипних занять і специфічних інтересів дитини.
Особи з такими розладами позбавлені дитячості: їхня поведінка схожа на поведінку розсудливого дорослого, проте в побуті вони не практичні, не зграбні; навіть у підлітковому віці можуть бути не в змозі, наприклад, зав’язати шнурки на взутті. Ігри з однолітками їх не приваблюють – вони знаходять розваги лише для себе, тому прояв їхніх почуттів збіднений. Такі діти схильні дотримуватись власних думок, перебувають у світі мрій, неприйняття ласки, мають бідну міміку, однак багато читають. Часто такі діти сприймаються батьками як невиховані та злі.
Це найзагадковіше ускладнення психічного дитини називається аутизмом. Частота поширення аутизму і схожих із ним порушень розвитку становить 15-20 на 10 тисяч дітей. А тому перед фахівцями постає завдання давати практичні рекомендації та допомогу батькам у використанні комплексного психолого-медико-педагогічного підходу в організації взаємодії їхніх дітей з навколишнім середовищем.
Державна соціальна політика значною мірою орієнтована на ізоляцію таких дітей. Традиційною формою їхньої соціалізації виступають навчальні заклади інтернатного типу. Але відомо, що недоліком перебування дітей у таких закладах є відірваність від сім’ї , обмеженість кола міжособистісної взаємодії. А тому батьки повинні відігравати важливу роль у житті своєї дитини.
Освіта дітей з обмеженими можливостями здоров’я – аутизмом – має бути спрямована на облаштування їх у соціальному просторі й повинна допомогти дитині в самоінтеграції, самореалізації з урахуванням її індивідуальності. У цьому питанні важливу роль також відіграють батьки, які у змозі допомогти адаптуватися в навколишній дійсності; ставитися до людей, подій, вчинків, спілкуватися, навчатися, працювати, відпочивати, регулювати свою поведінку відповідно до сподівань довколишніх. Таким чином здійснюється психологічна адаптація шляхом засвоєння норм і цінностей родини та шкільного колективу.
Інколи аутизм батьки плутають з іншими проблемами, які виникають у дітей. У багатьох із них змалку підозрюють глухоту чи сліпоту. Також важливо вчасно розмежувати дитячий аутизм і розумову відсталість. Але, на відміну від дитини-олігофрена, аутист виявляє більшу кмітливість в окремих галузях знань за гіршої адаптації до життя в цілому.
У деяких випадках батькам необхідно відрізняти мовленнєві труднощі за дитячого аутизму від інших порушень мовленнєвого розвитку. Діти можуть мати дивну інтонацію, підміну займенників, ехолалію.
У найважчому випадку, якщо дитина не користується мовленням і не реагує на мовлення інших, може постати питання щодо моторної та сенсорної алалії.
Якщо в сім’ї аутична дитина зовсім не сприймає інструкцій і правил, які їй пропонуються, у жодному випадку не слід нав’язувати їх силоміць. Краще придивитися до того, що і як хоче робити вона сама, «підіграти» їй, зайнятися тим, що її цікавить. Це допоможе налагодити з дитиною справжній контакт.
Варто знати і завжди пам’ятати такі правила взаємодії з аутичною дитиною:
1.Приймати дитину такою, якою вона є.
2.Виходити з інтересів дитини.
3.Послідовно дотримуватися певного режиму й ритму життя.
4.Виконувати повсякденні ритуали.
5.Навчитися схоплювати найменші вербальні й невербальні сигнали дитини.
6.Частіше бути присутнім у мікрогрупі (у класі), де займається дитина.
7.Якомога частіше розмовляти з дитиною, відповідати за неї, допомагати їй давати найпростіші відповіді.
8.Забезпечити комфортне середовище для спілкування і навчання.
9.Терпляче пояснювати дитині смисл її діяльності.
10.Уникати перевтомлення дитини.
Реакція на істеричні прояви – не заборона, не покарання, а переключення на іншу діяльність.
Виховання аутичної дитини є складнішим завданням, ніж її навчання. Ситуація погіршується, коли батьки намагаються знайти ефективний медичний спосіб вирішення проблеми. Відсутність єдиної думки щодо медикаментозного лікування аутизму призводить до того, що рекомендації різних спеціалістів виявляються діаметрально протилежними. Психіатри призначають психотропні препарати та антидепресанти, хоч у західних країнах цей метод вважається неефективним і навіть шкідливим.
Отже, щоб допомогти аутичній дитині в її розвитку та поведінці, батьки повинні працювати в тісному контакті з педагогами, доповнювати одне одного й бути підвалинами вироблення єдиної стратегії і тактики щодо дитини як в освітній установі, так і вдома.
Консультацію
можна отримати у Діни Борисівни за телефонами: 92-226, 0633955011.
Скайп: pmpk_irpin . E-mail: pmpk_irpin@ukr.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий